Логістика й енергія штовхають ціни вгору: чому в Україні дорожчатиме майже все

Подорожчання товарів у 2026 році дедалі більше визначається не разовими чинниками, а зміною базових витрат для бізнесу. Підвищення тарифів на перевезення та електроенергію вже впливає на будівництво, металургію, агросектор і зрештою позначається на цінах для споживачів.

У 2026 році зростання споживчих цін в Україні набуває системного характеру. Йдеться вже не про окремі коливання в конкретних категоріях товарів, а про глибші зміни у структурі собівартості. Нацбанк очікує інфляцію на рівні 7,5% за підсумками року, однак фактичний показник може виявитися вищим, якщо тиск на витрати виробників посилиться.

Серед головних причин — подорожчання логістики та енергоносіїв. У 2026 році «Укрзалізниця» підвищила вантажні тарифи на 41,5%, а НКРЕКП затвердила зростання тарифів на передачу електроенергії на 15% і на диспетчерське управління — на 11,2%.

Особливо чутливо це вдаряє по будівельній галузі, яка є однією з ключових для відбудови країни. Здорожчання перевезень і електроенергії прямо впливає на собівартість цементу, щебеню, цегли та інших базових матеріалів. Президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій вважає, що подорожчання в цьому секторі може досягати 20%, а для продукції з вищою часткою обробки — бути ще відчутнішим. За його словами, виробники не завжди зможуть просто перекласти додаткові витрати в ціну, тому ризикують втрачати частину внутрішнього ринку на користь імпорту.

Показники ділових очікувань у будівництві це підтверджують. За даними НБУ, індекс очікування зростання цін у галузі в січні 2026 року піднявся до 62,9 — це максимум за останнє десятиріччя. Водночас індекс очікування ділової активності опустився до 41,3, що сигналізує про уповільнення процесів відновлення. Компанії змушені змінювати маршрути, шукати нових постачальників і перебудовувати логістику, а це впливає і на строки, і на вартість інфраструктурних проєктів.

Тиск тарифів відчуває і металургія. У галузі він накладається на складну ринкову ситуацію та високу собівартість виробництва. Керівник офісу генерального директора групи «Метінвест» Олександр Водовіз зазначав, що зупинка Інгулецького ГЗК, де працюють 7 тисяч людей, стала вимушеним кроком, а подальше підвищення тарифів несе ризики не лише для підприємств, а й для робочих місць.

Схожі проблеми має аграрний сектор. Як пояснює заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов, для аграріїв подорожчання вантажних перевезень фактично дорівнює появі нового непрямого податку. Окремо зростають витрати на сушіння та зберігання зерна через дорожчу електроенергію, що б’є по рентабельності елеваторного бізнесу.

У галузевих асоціаціях наголошують, що проблема не лише у самому підвищенні тарифів, а й у принципах їх формування. Соколов говорить про необхідність справедливої та прозорої моделі, за якої однакові умови доступу до маршрутних перевезень мають усі учасники ринку. Водовіз також виступає за реформу тарифоутворення «Укрзалізниці», де вартість перевезення залежала б від реальних витрат: кількості станцій, маневрових операцій і формату поставки, а не від типу вантажу.

У владі також визнають потребу змін. Заступник міністра розвитку громад і територій Олексій Балеста вказував на два можливі напрями: передача частини адміністративних і безпекових функцій від монополіста державі та окреме бюджетне фінансування пасажирських перевезень, щоб зменшити практику крос-субсидування. Заступник міністра економіки Тарас Висоцький, своєю чергою, наголошував, що механічне підвищення тарифів без детального розрахунку собівартості не вирішує проблему, а лише поглиблює її.

Залізнична логістика є критично важливою для важкої промисловості, будівництва й агросектору: близько двох третин усіх вантажів перевозяться саме залізницею. Тому будь-яка зміна тарифів швидко закладається в кінцеву ціну продукції. При цьому фінансовий стан самої «Укрзалізниці» залишається складним через обстріли, скорочення перевезень і великі витрати на безпеку. У бізнесі визнають ці обставини, але наголошують, що питання — до підходу ухвалення рішень, а не до працівників компанії.

Виконавча директорка Національної видобувної асоціації Ксенія Оринчак звертає увагу, що вартість залізничних перевезень в Україні в перерахунку на тоннокілометр уже перевищує європейські показники, хоча швидкість і якість сервісу залишаються нижчими. За її оцінкою, подальше зростання тарифів може підштовхнути частину підприємств до скорочення або навіть зупинки виробництва.

Не менш відчутним є енергетичний фактор. Підвищення тарифів на передачу та диспетчерське управління прямо збільшує собівартість у всіх енергоємних галузях. Президент Українського національного комітету Міжнародної торгової палати Володимир Щелкунов звертав увагу на те, що окремі рішення щодо тарифів потребують більшої прозорості й економічного обґрунтування, особливо в умовах війни.

Макроекономічні наслідки можуть бути суттєвими. За оцінками «Укрпромзовнішекспертизи», підвищення вантажних тарифів приблизно на 40% може коштувати економіці близько 100 млрд грн ВВП і валютної виручки. У разі зупинки частини підприємств під загрозою можуть опинитися понад 76 тисяч робочих місць. Окрім цього, дорожчає і саме відновлення країни: держава змушена витрачати більше на ті самі будівельні матеріали та роботи, а інвестори ретельніше порівнюють українські виробничі витрати з європейськими.

Експерти загалом погоджуються, що саме по собі зростання тарифів є зрозумілою реакцією державних компаній на наслідки війни, руйнування інфраструктури та падіння обсягів роботи. Однак просте перекладання цих витрат на бізнес запускає ланцюг здорожчання, який у підсумку доходить до кінцевого споживача.

Вихід із ситуації вони бачать у комплексному підході. Тарифна політика, на їхню думку, має ґрунтуватися на прозорій структурі собівартості та враховувати реальні характеристики перевезень і виробництва. Частину витрат, пов’язаних із війною та соціальними зобов’язаннями, доцільно компенсувати з бюджету, щоб зменшити тиск на реальний сектор. Також можливі окремі компенсаторні механізми для галузей, які забезпечують експорт, зайнятість і валютні надходження.

Отже, подорожчання товарів у 2026 році дедалі більше пов’язане не з рішеннями окремих виробників, а зі змінами у витратах на логістику та енергетику. Від того, наскільки збалансовано держава підійде до тарифної політики, залежатимуть і темпи відновлення економіки, і стійкість цін для споживачів.